Василь Котляр

Василь Федорович Котляр 2011) — український журналіст, драматург, публіцист, заслужений журналіст України. Народився у 1931 році в селі Горбанівка Полтавського району. Закінчив Харківський юридичний інститут, після чого у 1954–1961 роках працював у прокуратурі Черкаської та Полтавської областей. Зрозумівши, що ця сфера не є його покликанням, перейшов у журналістику. Спочатку був завідувачем відділу обласної газети «Зоря Полтавщини», кореспондентом агентства ТАРС-РАТАУ. Згодом Василь Котляр став заступником редактора газети «Комсомолець Полтавщини». З 1969 по 1993 рік очолював Полтавський обласний комітет по телебаченню і радіомовленню, під його керівництвом місцева теле- та радіокомпанія невтомно розвивалася.
Окрім журналістики, Котляр був автором численних драматичних творів, частину з яких ставили на сцені Полтави, Запоріжжя, Києва та Миколаєва. Найвідоміші з його творів: «Шуми, діброво» (1959), водевіль «Любов — не пожежа» (1963), «Полтавці не здаються» (1967), інсценізація «Енеїди» Івана Котляревського (1969), «Чиста криниця» (1973), «Шукайте жінку» (1981), «Облога» (1986), «Хлібом єдиним» (1986) та інші. На його слова також писали музику Олександр Білаш, Віталій Філіпенко, Володимир Шаповаленко та Олексій Чухрай.
За журналістську і творчо-громадську діяльність Котляра відзначили високими нагородами: він мав орден Трудового Червоного Прапора, орден «Знак Пошани», а також почесне звання заслуженого журналіста України.
Серце Василя Котляра зупинилося в 2011 році. Він активно брав участь у громадському житті Полтавщини: обирався головою правління обласної організації Спілки журналістів СРСР, депутатом Полтавської міської ради трудящих та зробив великий вклад в культурну та журналістську сферу не тільки регіону, а й всієї України.
«Хоч у життя мене й пустила Горбанівка, та я намагався жити так, щоб ніколи і ні перед ким не горбитися…», – казав Василь Котляр.

Авторка: Ткаленко Руслана